Формування толерантного ставлення до людей з особливими потребами

З нами живуть люди, фізичні можливості яких обмежені. Це ті, хто з певних причин не може повноцінно доглядати за собою. Інвалідність може бути вродженою і набутою.
Швидке зростання чисельності людей з інвалідністю, а їх сьогодні майже 3 млн, в нашій державі призводить до виникнення низки проблем. Люди з інвалідністю потребують не лише побутових зручностей, але й толерантного відношення суспільства.
Саме тому Центр надання соціальних послуг Руськополянської сільської ради завітав до нашого навчального закладу та провів бесіду для учнів початкової ланки: "Як відноситись до людей з інвалідністю". Лекція була пізнавальною, діти активно працювали та відповідали на питання. Слова вдячності хочемо сказати Сівкову Мирославу Руслановичу, який подарув всім дітлахам чудові подарунки за активність та кмітливість під час заняття.
Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття. Не варто плутати толерантність із поступкою, поблажливістю, відмовою від своїх переконань, байдужістю. Це насамперед відкритість до світу та людей, усвідомлення різноманітності навколишнього світу та його унікальності. Толерантність є ознакою впевненості у собі та усвідомленні надійності власних морально-етично-громадянських позицій.
Коли виникає страх чи зневага до інших, з'являється дискримінація та нетерпимість. Також це можна назвати відсутністю толерантності.
Люди з інвалідністю - такі ж як і ми. Їх багато, ми їх так мало бачимо серед нас тому, що ми не вміємо бути серед них.
Поради щодо спілкування з людьми з інвалідністю:
•Головне – Людина, а не її інвалідність.
• Коли Ви хочете запропонувати свою допомогу, запитайте спочатку чи вона потрібна.
• Розмовляючи з людиною, яка пересувається на візку, намагайтесь розташуватися так, щоб її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову.
• Розмовляючи з людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Майте терпіння її вислухати, чекайте доки людина закінчить фразу. Не виправляйте її та не намагайтесь пояснити щось замість неї. Якщо це потрібно, ставте короткі запитання, які потребують коротких відповідей.
• Розмовляючи з людиною з вадами зору, обов`язково назвіть себе і тих людей, які прийшли з Вами. Якщо Ваша розмова проходить в групі, не забувайте пояснити до кого Ви на даний час звертаєтесь. Озвучуйте все, що ви пишете на дошці або показуєте на екрані.
• Щоб звернути на себе увагу людини з вадами слуху помахайте рукою, або доторкніться до неї. Говорячи з нею, дивіться їй прямо у вічі і говоріть чітко. Деякі люди читають по губам. Намагайтесь стояти так, щоб Вас та Ваші уста було добре видно та щоб Вам нічого не заважало (чашка з кавою, їжа, папка і т.п).
• Не забороняйте дитині задавати питання про людину з інвалідністю. Відкрите спілкування допомагає змінити ставлення до людей з інвалідністю та ліквідувати непорозуміння.
Але найважливіше - це все ж таки ставлення оточуючих. Тільки-но ми перестанемо жахатися від людей з обмеженими можливостями і позбудемося паталогії в суспільстві, яка не дозволяє нам спокійно сприймати всіх без винятку, незважаючи на індивідуальні відмінності, саме тоді кількість подібних ситуацій почне стрімко зменшуватися. Люди з особливими потребами перестануть сидіти в чотирьох стінах, а ми з вами ще на один маленький крок станемо ближчими до держави, в якій ми всі так хочемо жити.
Люди з особливими потребами - такі ж як і ми. Їх багато, ми їх так мало бачимо серед нас тому, що ми не вміємо бути серед них.