29 січня 1918 року - бій під Крутами!
29 січня 1918 року в історії України з'явилася нова сторінка, щедро полита молодою кров'ю, назва якої – Крути! Біля невеличкої станції Крути на Чернігівщині сталась трагедія, яка сколихнула, пробудила всю Україну. У цей день жменька юнаків у нерівному бою віддала своє життя, але відстояла честь України...
1917-1918 роки були дуже важкими для утвердження української державності. Дуже жорстокою була боротьба за владу в Києві. Однак сподівання українців не були марними. У листопаді 1917 року було проголошено Українську Народну Республіку. Це видатна подія в історії українського народу. Більшовицька Росія не могла змиритися зі створенням Української держави, тому до Києва рушило більшовицьке військо.
Що ближче було до Києва, то жорстокішою була боротьба. Зупинити ці сили було нікому. На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік радянської влади.
Саме тому на станцію Крути, яка була воротами до Києва, прибув нашвидкуруч зібраний загін юнаків під командуванням сотника Омельченка. Загін складався із студентів та учнів середніх шкіл. Саме вони і спробували перепинити шлях радянським військам.
Запис до лав юних захисників Центральної ради відбувався добровільно. 28 січня поїзд вирушив зі станції Київ і наступного дня прибув на станцію Крути. Їх було близько 300 чоловік. Це були переважно учні середніх шкіл та студенти, що ніколи не тримали у руках зброї.
Ось так опинилась молодь під Крутами, тими Крутами, що стали трагедією і одночасно гордістю України. Юнаки не знали, яка сила-силенна більшовиків іде на них. Їх було 300 проти шеститисячної армії. Багато з них впало в бою, а решту забрали в полон, де довго й жорстоко катували.
Та не впали вони на коліна, не просили помилування. Вони мужньо зустріли вирок суду - розстріляти.
Скалічені юнаки перед обличчям смерті не занепали духом. Один із юнаків голосно починає співати: «Ще не вмерла Україна». Всі товариші підхоплюють. І пісня дужчає, звучить голосніше, спів лине по всій Україні.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Вже в березні 1918 року, після поверненням уряду Української Народної Республіки до Києва було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві.
106 років тому 300 «учнів українських» пішло в безсмертя. Юнаки-герої стали прикладом мужності, відданості і незборимості духу. Герої невмирають. Вони живуть у пам'яті і справах наступних поколінь. Сьогодні ми зібралися тут, тому що нам не байдужа пам'ять про героїв Крутів.
Історики вважають, що паралелі тодішніх і нинішніх подій дуже перегукуються. Зокрема і тоді відбувалася російська агресія, і нині. Дуже важливу роль зіграла свідома молодь. Але головна відмінність зараз, якої українцям забракло у другій війні, – це єдність. Тож нині нам усім треба докласти зусиль, аби засвоїти цей історичний урок. І пам’ятати, що нинішня українська Перемога – спільна справа нас усіх.